Відчуваючи себе щасливою з одним,
Вона весь час мріяла про іншого.
Того, хто снився їй,
Щоночі. Чиє волосся куйовдив вітер,
Чиє волосся завивалося у такі смішні і загадкові
Кружальця...
У чиїх обіймах завжди інша.
У них змінюються імена, у них змінюється зовнішність,
Але Він, все одно шукає. Ту,
Хоч трохи схожу на його першу любов.
А Вона, люблячи кожного свого хлопця, по-своєму,
Бо не можна не любити того, з ким ти зараз поряд,
Чекала, що колись, Він обійме і Її.
Вона не хотіла ставати в чергу, за кимсь,
Чекаючи, поки він опустить очі долу,
І підніме з дорожньої пилюки своє щастя,
А просто все життя йшла поряд.
Не ображаючись.
Коли її забувають.
Не згадуючи,
Сказаних у її бік, можливо,
Грубих слів.
Вона просто чекала, що колись прийде мить, коли зелені,
Смарагдові очі, подивляться на неї з теплом,
Не таким, як завше, а зовсім іншим.
Теплом чоловіка, який жадає жінку,
Який ладен життя віддати за можливість
Нею володіти.
От тоді вона буде щаслива.
Вона розуміла, що то омана. І що кохати ТАК
Можна лише на відстані, і образ,
Ідеальний, як і все, що з ним пов’язано.
Вона хотіла лишити бажання мрією
Тоді, вона знайде щастя серед інших, тих
Хто радий, так само як мріє Вона,
Просто іти поруч, але вже із Нею.