Пісня про матір
Слова: Борис Олійник
Музика: Ігор Поклад
Посіяла людям
літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ж ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю,
У сон поведе у казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями
І срібло на травах,
і золото на колосках.
Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
чекали на нас край воріт.
Та ми переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Махнула рукою —
злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі",-
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
Борис Олийнык
перевод с украинского
Посеяла людям
года свои ласковой рожью,
планету убрала,
тропе наплела спорышу,
детей научила,
как жить по велению Божью,
вздохнула легко
и тихонько пошла за межу.
- Куда же вы, мама?! –
встревоженно бросились дети.
- Бабуся, родная,-
внучата к воротам бегут.
- Да я недалёко –
там солнце не спит, да не светит,
пора мне, родные…
пусть внуки уж сами растут…
- Да как же без вас мы?..
Да что ж вы надумали, мама?
- А кто же нам сказки
И песни нам кто – перед сном?..
- Я вам оставляю
все радуги над журавлями,
всё золото поля,
серебряный дым над прудом.
Зачем серебро,
Не хотим ни его и ни злота,
лишь только бы вы
ожидали всегда у ворот.
А мы переделаем
вечную вашу работу, -
лишь только останьтесь,
пусть время нескоро придёт.
Она улыбнулась,
прекрасная светлая - доля,
рукой помахала
прощально своим рушникам.
- Счастливыми будьте! –
и стала задумчивым полем,
планетой и памятью
жизни своей
на века.