День як день.
Неначе спалах
Сонце,
І моє буття.
Десь у замкнутих
Підвалах,
Вже не має вороття.
Сніг пухнастим покривалом,
Огорне, засипле нас.
А ми йшли, і наче знали,
Що живем в останній раз.
Сильним поштовхом долонні…
Вже не має вороття.
І стрибали в прірву коні.
І вмирали, наче я…