Зітру, невпевненно, пилюку з інструменту,
Відчую клавіш ,зляканих, тремтіння.
Для чистоти свого експерименту,
За ноти візьму докори сумління.
І в унісон серпневому дощу,
Заграю музику зупиненого серця.
Ні паузи,ні фальш не допущу,
Хай лине пісня та у долі кілогерців.
Нехай діапазон серцебиття,
Звучить у резонансі з ля мажором.
Етюд змагання з долей за життя,
Що ріже вдалим та гучним докором.
Жорстока втома, заважає грати,
Та все одно крізь перепони й біль,
Митець продовжує її перемагати
І щира пісня лине звідусіль.
Життеві погляди, сюжети, почуття –
Усе закладено у нотове тремтіння.
І лиш вона закалює буття,
Одна вона – мелодія сумління...