А я так хотіла неволі з тобою…
Чи справді в мені не лишилось раба?..
Цю рану землею і небом загою,
Скінчиться нарешті надій зорепад.
З дерев облітають відобрази сонця,
І серце невтішне — але це мине.
Напевне, щось інше коханням здалося…
Та все ще цікаво — згадаєш мене?
Ковтаю повітря із присмаком пилу,
Блукаючи містом, співаю пісні…
Мабуть, я таки та Єдина і Мила —
Та спробуй це зараз довести мені.