Безсоння...
Вона вдягає свій халат,
Зірками вкритий,
Із сотень залів і кімнат,
Гуашшю вмитий.
Ступає
На вікна, стелю і стіну,
І на підлогу,
На квітку наче чарівну
Із світу свого.
Шукає
Чогось у закутках усіх,
Як одинока,
То плаче, то кидає сміх
Собі у боки.
Вертає,
Летить у вишині літак,
І через хмари,
Як жаль, вона не вміє так,
Немов примара,
Зникає.
Несе печаль вона свою,
В халат ховає.
Знімає, вішає в куток,
І засинає..
Безсоння...