–Молчишь. Глаза не поднимаешь.
Я вижу боль в душе твоей.
Я не хотел, любимая, ты знаешь.
Я не хотел с тобой делиться ей.
–Чому нам небо зорі не дарує?
Ти поясни, коханий, поясни
Чому цей біль усе, усе руйнує?
Чому існує щастя лиш у сні?
–Родная, я не знаю, я не знаю…
От этого мне хочется кричать!
–Без тебе я, коханий, помираю...
–Любимая, судьба велит молчать…
–Благаю! Не кажи! К чортам цю долю!
Вона нам не дарує щастя мить.
Обіймам, почуттям не дає волю.
А я не хочу без кохання жить...
Сльозами я доповню синє море...
–Слезами убиваешь ты меня.
–Не вмію я інакше...Доле, доле,
Убий мене на сході цього дня.
Убий мене, а душу мою вічну
Йому на згадку болем залиши,
А я залишу землю грішну...грішну...
– И я с тобой умру в ночной тиши.
01. 03. 07.