***

                ***
День за днем іде,
Кожен ранок сонечко встає,
Радощі всім несе.
Життя це не просто буття,
Це вирій думок,
Ніжних жінок.
Сльози і нічна суєте, мертвого життя,
Вирій воронів чужих,
Злих.
Злі демони повстануть,
Злих людей до ся затягнуть,
Будуть вбивати і бити,
Їхню шкіру знов палити,
Вішати на гаки,
І просто знущатися б’ючи.
Але ти сидиш коло вікна,
По щоці тече сльоза,
Вона така гірка,
І чомусь ти сумна.
- Що сталося моє дитя?
Тихо її Бог пита.
А сльози ллються без впину,
І падає лапатий сніг,
Погляд твій сумний,
Бо ти одна,
Єдина на цій проклятій Землі,
Нікому не потрібна.
Тому вирішуй сама, жити чи ні?
Бо ці злі тягарі…
Просто до добра не приведуть,
Вони і так тебе уб’ють.
Кожна мить твого життя,
Як вічність іде,
І вона туди попаде.
Їдуть поїзди,
Самі не знають куди,
Люди всі спішать,
А ти сама, сумна, спокійна як вдова,коло вікна.
Смішна.
Ніч.
Рушає поїзд мій,
Він іде,
І їду я,
В далечину,
Шукати країну ту.
Де буде щастя, радості й журба.
Там де море по коліна,
Чиста вода,
Небо і зірки.
Де люди без турбот,
І смішні казки…
 

 В рай попала я.
Боже спасибі,
Але я не твоя.


Втираючи сльози, з крісла встаю,
Знов до свого друга іду,
Правда мертвий він у могилі лежить.
Але люблю його я,
Він слухає моє життя,
До Бога і до Сатани не покажу путь мені,
Кричить, б’ється і ричить,
Що я жила.
Питаюся
- «навіщо? Я і так одна»
- Відповідь одна « бо кохаю тебе я»
Смерть і життя,
Майже різниці нема,
Просто різні виміри нашого буття.
Страждання і чекання,
То просто вигадки людські,
Ми просто без почуттів – тверді.
Формуйте свої тіла,
Свої душі милого буття.
Тоді візьму я до ложа свого,
Там є деяке торжество.
І воно тільки твоє,
Бо ти заслуговуєш на справжнє – на життя.
На життя вільної людини,
Вільної він почутті,
Від бажань,
Життя насолод і просто вільного буття,
Вічність пуста.
А в ній я.
                8.01.09.