*** *** ***
Я, iнодi, дитинство нагадаю
i мимоволi в пам"ятi спливе,
що спiльного з теперiшнiм не маэ,
лиш спогадом у думцi оживе.
Вiдчую рос блажену прохолоду...
На травах павутиння, мов вбрання.
Я поглядом пройму в лиманi воду,
яку нiхто не замутив зрання...
Ловитиму рибину пiд камiнням,
вiдчую ii силу i вагу,
поволi захоплюся граючим промiнням,
помiчу золотаву стрекозу.
Тут,пiсля ночi, розпустились квiти...
В повiтрi дихаэ iх аромат...
Тому так просто, без пiдстав, радiти...
i щось нове, для себе, вiдкривать...
i буду я художником,поетом
i стану лiкарем i спiваком,
коли захочу буду президентом
i буду я простим садiвником...
Такi можливi видаються мрii
i необмежений думок порив...
Та десь подiлись райдужнi надii...
Чому i хто тi мрii загубив?
*** *** *** ***