Мої думки бувають дуже дивні,
Вони-бо іноді мене саму лякають.
То заспівають гучно,наче півні,
То за байдужість душу дорікають.
Себе я зрозуміти намагаюсь...
Де щастя, та куди ми всі йдемо?
Бо іноді живу-неначе граюсь...
Куди ж ми,люди,летимо та пливемо?
Чому у скрутах жалібно стогнали?
І говорили,що кругом лише ненастя.
А потім гроші жадібно хапали,
Та все одно не бачили в них щастя.
Що за створіння дивне ця людина?
Що треба їй,куди вона біжить?
Хіба я зрозумію хоч третину
З того,що моє серце ворушить...