Червонійте,люди,я вас не стидаюсь!
Бо стидайтесь краще ви себе.
Я ж його кохаю та не граюсь,
Поруч з ним злітаю до небес!
Його руки найніжніші руки в світі!
Його очі найгарніші та найбільші!
Я чекаю кожен день тієї миті,
Коли в ньому розчинюся:ближче,глибше...
Червонійте:стеля,ліжко та вікно!
Навіть зорі й місяць заховались.
Я щаслива,бо тоді вже все одно,
Коли три години поспіль цілувалась.
Ти торкався до розбуджених грудей,
Цілував на тілі кожен сантиметр.
Світ почався з пристрасних ідей,
Коли я відкинула свій светр.
Вже по тілу перекочувались хвилі,
Ми ловили їх та гойдалися рАзом.
Слухала слова,що серцю милі,
Та була слухняна всім наказам.
Ти-мій,такого в світі більш нема!
Вдихни мою безодню та зомлій!
Дарма мене боявся ти,дарма...
Лягай десь поруч,серце відігрій.
Бо я-вогонь палкий та незгасанний,
В мені кипить буремний світ фантазій.
Помер твій розум,що колись-такий незламний,
Розтанув між грудей без евтаназій...