Зметнуться душі факелами в небо,
Плювали ми на тлінність і буття.
Я опинився поруч, з ким ще не був
Та дуже не хотілось б їх втрачать.
Тут зустрічі й розлуки неминучі,
Життя, як у відбитті, повторяють.
Стрічають по віршах, що були влучні,
Знаходять друзів, й раптом їх втрачають.
Співзвуччю відстань, - це не перешкода,
Спілкуються до ранковій зорі,
І відкриття душі, - як нагорода
Запалює зірки і ліхтарі.
Оригінал і джерело натхнення поетичного прекладу - мої ж вірші:
http://stihi.ru/2008/12/22/1972