Над древнім Храмом, на горбі
Хрест височить поодинокий.
У чорно-синій вишині
Примружив Місяць срібне око.
І віддзеркалює ставок
Вогні свічок зірками в небі,
І посміхається нам Б-г
У сиві вуса, радий з себе.
А вранці золото полів
Осяє Сонце круглолице,
Й солодкий солов'їний спів
В блакиті неба розчиниться.
І питиме свою блакить,
З річок стрімких й прозорих небо...
Чого ж, панове-жебраки,
Вам ще від України треба?
Чого ще не урвали ви
В ясновельможних кабінетах?
Чи ви вгамуєтесь колись,
Павуччя в керівних тенетах?
Чого, добродії, шукать,
У цілім Світі винуватих?
Навіщо владу в Раді брать
Собі безсилим раду дати?