Вона нікуди не хотіла йти,
Стояла мокра у калюжі мовчки.
Її освітлював ліхтар старий,
Немов на сцені, і так само мовчки.
Він відчинив вікно, щоб чути дощ,
Побачив темну згорблену статуру.
Вона була сама як дощ –
Холодна, темна і похмура.
Він взяв до рук магнітофон,
Якусь стару касету без коробки,
Поставив і натиснув «ON»,
Поклацав інші непотрібні кнопки.
Вона почула музику крізь дощ,
І танцювала мокра у калюжі,
Вона ловила у долоні дощ,
На нього вже не дуже схожа.
Піднявши погляд з дна у самоти,
Вона всміхнулась.
Вона нікуди не хотіла йти.
І танцювали
Удвох під світлом, як на сцені,
В калюжі мовчки. Я і ти.