* * *
Бабусі Поліні Петрівні Руденко
Весь свій вік чекала мати сина,
Що лишився у чужій країні.
Кожну мить з об’яви Перемоги
Виглядала леґеня з порогу.
Кожен рік у час хвилин мовчання
Матір клякла в пристрасній омані.
Сподівалась вдень, вночі чекала:
Геть, оса-недоля з гострим жалом!
Доленько, верни життя юнацьке!
…Небо не дає дарунок царський.
В чорне листя вбралася шипшина,
Голки жалять руки, серце, спину,
Дістається винним і безвинним.
…Інша мати знов чекає сина.
На фото: автор страницы с бабушкой Полиной Петровной Руденко, матерью Николая, двадцатилетнего незабвенного Героя ВОВ
(см. "Генне коріння" http://www.stihi.ru/2009/04/25/428)