Постарів світ в своїх сподіваннях,
Як дивитись на нього згори,
Але й зараз його і тримають,
І несуть на собі майстри.
Ті майстри, мастаки, умільці,
Що збагнути з дитинства змогли
І станків, і сердець механізми,
Свіжість формул і норов землі.
Ті майстри, професіонали,
Хто душею та серцем відчув
Щедрість каменю і металу,
Скрипки спів і турбіни гул.
Свої руки наш час простягає
В роздоріжжя далеких світів,
Та і нині тягар весь лягає,
Як і вчора, на плечі майстрів.
На майстрів покладає надію
Щохвилинно, щоденно,- весь час...
Та – приблизність заволоділа,
Не на шутку засівши в нас.
Щось учили і, начебто, знаєм.
В загальному – сієм, в середньому – жнем,
Приблизно про все уявляєм
І дуже відносно все бережем.
Приблизні знання та уміння,
Як наспіх збудований дім –
Розвалиться в груду каміння,
Помстить негараздом своїм.
Жорстоко вони відгукнуться,
Пориви зведуть нанівець...
Можливо, тоді всі жахнуться,
Побачивши близький кінець.
Не засухи і не морози,
Не СНІД нас в могилу зведе,-
Загинем, повіривши в лозунг
Простенький: «І так все збреде».
Розливаючись в атмосфері
Із квартир, контор і дворів
Громогласне: «А нам – до фені»
Напирає на всіх майстрів.
А вони стоять, не хитаються
Від злослів*я та від нужди,-
На поля та в цехи зазиваються
Терміново. Всюди. Завжди.
Роберт Рождественський
«Про майстрів»
(переклад з російської)
03.05.94р