Він писав на серветках: «Анна»,
бо коротше було, ніж «кохана»,
до готелю ішов о шостій
і одягнений лягав у постіль,
і краватку – червону з чорним –
рвав, як зуб безнадійний,– з коренем
та чекав, що зламає ґрати
повнолиций мовчун Місяць-братик,
відтіняла смак вакханалій
лиш незаймана свіжість конвалій,
ніч ховала сліди секвенцій
найцинічнішої з індульгенцій…
а ранком він знову старанно
на серветках виписував: «Анна».