Моє життя, мій Києве, прощай!
Прости мені оцю тяжку розлуку
і до побачення! Подай же руку
і витиши мою смертельну муку,
і твердості в убоге серце дай.
Дай віри, Києве! Моє життя!
Білоколонний, ти наснився ніби,
як вітражів багатобарвні шиби,
і вже пішла дорога без пуття
кудись у прірву, в смертну чорноту,
де сонце ледь ворушиться на споді.
Та виростає у красі і вроді
крилатий птах і клякне на льоту.
Вся жизнь моя и Киев мой, – прощай!
Прости мне эту тяжкую разлуку
и до свиданья! Дай на счастье руку,
уйми на миг смертельной силы муку,
и твёрдости душе убитой дай.
Дай веры, Киев! Жизнь и боль моя!
Белоколонный, ты приснился словно,
весь разноцветьем витражей наполнен,
но уплыли пути небытия
куда-то, в безвесть, злую черноту,
где солнца луч едва лишь в сердце выжжен.
Так птица, счастьем воли не обижена, -
Расправив крылья, гибнет на лету.