Проходить осінь тихо, без азарту,
Від серця літнє пекло відлягло,
Я мрію так, як мріяти не варто,
Аби зими і зовсім не було.
Я мрію так, як мріяти замало,
І зупиняю подих, наче час,
Аби ніщо на світі не вмирало
Й нічого не траплялося без нас.
Я мрію, Боже мій , і розумію,
Що цей осінній пряний аромат
Розвіється невдовзі, наче мрії
Й зимова лють впаде на листопад.
Хіба створіння щось змінити може?
Долаючи смиренно кожну мить,
Я лише сподіваюся, мій Боже,
Що Ти мене навчиш, як взимку жить.