***

Кохання наче насолода
Чи як весняна прохолода
Приходить ніжно і раптово
І огортає серце знову
Як було рік тому і місяць
Як в полі літом сходить місяць
Як шепчуть в лісі дикі трави
Як гомонить вода з вітрами
Як у вишневому садку
 З зірками мову я веду
Про то що сердце знову вкрали
Про то що місця знову мало
Про те що хочеться літати
Плечима зорі витирати
Про те що вся душа співає
І навкруги мов сон ширяє
Велике щастя те кохання
Яке продовжує прадавнє
Закляття роду не людського
А зачаровано-мирського,
Що здатен лиш кохання брати
І неспроможний віддавати