Вернись до мене, я просив, кохана,
Ти вiдповiла що не втратила ще глузд,
Не сподiвався я почуть таку догану
З твоїх солодких i рожевих вуст.
Любив тебе я не як просто жiнку,
Любив тебе не як дружину у соку,
Любив тебе – як саму рiдну й близьку,
Вiдмiнну вiд усiх мою людину дорогу.
Люби i ти мене в тяжкi хвилини суму,
Люби мене у час веселий свiй,
Люби мене завжди, яким я є i буду,
Почуй i зрозумiй цей заклик серця мiй!
I пам’ятай: любитиму тебе до краю вiку,
Хоч ми мабудь не будемо разом...
Любов, кохана, ліпші серця ліки,
Вона сильнiш образ i нас з тобой обох.
Моя любов до тебе – Богу не провина,
Ти мусиш знати все, що мрiю й знаю я,
Хочу, щоб ти була для мене не лише дружина,
А в справах нацiї соратниця i спiльниця моя.
Отож, усi мої думки ти вже напевно знаєш,
Та ще не раз тобi їх словом щиросердним повторю:
Бiда не в тому, що мене ти не кохаєш,
Щастя у тiм, що я тебе по-справжньому люблю!