Закрию очі, і бачу вітер,
Стрімкий, разючий, неземний.
На Таврії, стовіковії квіти,
І Степ, немов живий, немов живий...
На полі, море із колосся,
У кожній хвилі праці повнота.
А я сплету віночок у волосся,
Природа, як і зАвжди - вічно молода.
Бо,в кожній краплі цього світу,
Дідівський таємничий час.
На нас ще ждуть маленькі діти,
І сонце сходить, ніби в перший раз.
У васильках,на Трійцю, Бог сховався,
І в чебрецю, в мелісі його Дух.
І в липовую квітку, Син його вдягався,
Так пахло свято...
Кружляв усюди тополиний пух.