То й що, що гарна і усім
На заздрість шапка тая?
Коли ж воно, передовсім,
Забута істина простая:
По Хомці шапка має буть!
Йому б картуз сіренький,
А хутра... хутра тім"я жмуть,
Ще й чубчик підпріва благенький.
Навіщо брав? Та як сказать,
Можливо, по-первах, од пИхи,
(Бо ж і не мислилось дістать,
Сама звалилась). Не до шмИги,
Ой, не до шмИги шапка та,
Їй все увага б та увага!
Не кинь абИяк - не проста,
І то вже гандж, не перевага.
Кому з них важче, як тут взнать?
НарІзно гірко, гірко рАзом,
Запізно все перероблять,
А в душах більшають образи.
Гей, Хомо, Хомо! Аби знав,
Як важко ті шапкИ носити,
То чи ж би вдрУге її взяв,
Щоб знов таке життя прожити?