***
З.І.
1
Перетворюй мене, тільки не... тільки не нарікай...
Скільки треба любові, нехай тобі вичислять вчені.
А коли відчуватиме край, переповнений край, -
То згадай, я твоєю була... я для тебе була наречена,
Перетворюй мене у думки, у повітря, у біль...
А коли перетвориш, складай перетворене – в вірші.
Ти любив, безперечно, безпечно, кохання любив.
Я пишалась тобою... Насправді – любов твоя – тиша.
Я пишалась Тобою... Складала молитву... могла.
Покладаю надію, що слів не почули чужинці
Ця планета мала, ця планета занадто мала.
Перетворюй мене, коли я відшукаю шлях звідси.
2
Вплітаю ім'я твоє – у поди,
шукаю надію...
Знов кличу тебе серед ночі,
чистим-порочним...
Присутність твою ніжну бажаю,
прощаю тобі, тебе прощаю..
Тільки не залишай назавжди:
це може кожен;
Тільки не йди,
дуже прошу;
Хоч інколи згадуй свою Мадонну
у безодні.
Розумію, що залучена
до розлучення.
Змучена,
коханням змучена...
3
О восьмій ранку,
танком повільним,
звичайна зграя
листків спадає,
То вітер гасить
осінню тишу.
Підійдеш ближче –
я знов залишу.
Журба колише
осінню душу,
залишить мушу...
кружляє спогад.
Пробач, мій друже...
Вечірня казка...
о восьми ранку.
Тримай осанку:
Дійди до замку.
Кришталь навколо...
піски під ноги...
Лишайся гола...
довірся Богу.
P.S.
Вона тримала в руці кумира,
та від кумара тремтіли руки.
Вона кохала, але навкруги
лише кохання, крихке й безтіле.
Її турбує і звук, і тиша;
і дзвін, і гомін їй небайдужі.
Не треба вище, не треба дужче:
вона поетову має душу.