Я — поранений птах,залишаючи дах,
Лечу понад землею.
Мисливець жорстокий,
Як вітер одинокий,
Зламав мої крила..
..Любила.
Сили не втрачу, — йому все пробачу.
Лише зовсім трішечки поплачу.
Тобі мої сльози - на згадку, на вдачу..
З тобою Святий Боже — хай допоможе!
Латочки на душу свою нашию,
Не бійся, коханий, я вмію.
Про біль розповім
Я у серці своїм,
Лише небесам,
Ти ж Вітер, тому знаєш все сам.
Образи тієї сажу,
Долонями розмажу...
Я злітаючи, її струшу —
Я повинна, я мушу.
На найвищій Скелі..
Трояндою у пустелі..
Я свій смуток залишу музиканту, — нехай на сопілці заграє:
Він ноти знає..
Зі кришталевого струмка води я нап`юся,
Я - вільний птах, — нічого не боюся!
Втомує спрагу Істини водиця,
Я — вільна, я — птиця!
Все пробачила.
Щастиву мить тобі призначила,
Вмила душу: вже не болить,
Тільки серденько моє, — лід,
Байдужий, наче..
Не бійся, коханий!
Воно не заплаче!..
П.С. Втілення натхнення: А.Гранте(Поетеса рідного міста)