Із зорею ясною, місяць розмовляв,
Заховавсь за хмари й тихо промовляв:
«Зіронька яскрава, мила, дорога,
Ти лиш моя пара, другої не зна!
Лиш тебе кохаю, в небі я нічнім,
Йди скоріш до мене, я тебе не з'їм!
Де б ти не сховалась, милая моя!
Все одно знайду тя, або то не я!»
Та одного разу, зіронька ясна,
Загубилась в небі, в хмарку забрела,
Довго так блукала, на свою біду,
Ледве відшукала, стежинку одну.
Змучена, змарніла до милого прийшла,
В душу заглянула, чуть не померла.
Милий тим же часом, ніц не сумував!
Іншу зорю ясну він прилюбував!
Зорі то, чи місяць, байка все одно!
Не губіть же любі одне одного!
Загубить не важко, важко віднайти.
Зорю тую ясну треба берегти!