Я мудрості від неї не чекаю,
Ії легка печаль – не дивина,
Я заздрю їй, я так її плекаю,
Бо це не осінь, це твоя весна.
Вона іще навчиться не прощати,
Кохати самовпевнено „на біс”,
А доки ще їй не потрібно знати,
Який він – почуттєвій компроміс.
Вона не завжди буде чемна й мила,
Коли пройде пора дощів рясних,
Твоя весна розпустить білі крила
Над листопадом осеней моїх.