Читав листа години зо дві
„На украинском языке”,
І раптом, наче десь з безодні,
Щось загуло мені таке
Чудне, бентежне, дике, миле -
Аж пір`ям геть взялося тіло,
Надувся вітер звідкілясь,
Щось на хребті затріпотіло,
Та з-за плечей по пиці – лясь!...
От жінка-мова... Тільки зась!
Ти бач прикинулася шльоха,
Проворна, враг її не взяв.
„З якого вилізла ти льоха?
Без тебе зовсім був охляв,
Складаючи вірші з каліччя,
Бо ж ти мовчала, наче тать.
Та годі лясків - це ж обличчя.
Гайда, повчиш мене злітать”...
Сказав я це – і крила зникли,
Образив чимось? Може й так.
А може, плечі вже пониклі,
А може, сон навіяв мак.
2009-06-22