Мабуть не хоче дощ нам зустріч дарувати,
Всі поїзди стоять, аеропорти і міста,
По радіо звучить останніх поглядів соната,
Останніх спогадів і роздумів слова.
Всі вулиці й провулки вимокші від горя
Проводжають поглядом заплаканих повій,
А я стою, схвативши міцно парасолю,
Ховаюся під нею вже з останніх сил.
Вдивляючись у темінь зморщених хмаринок,
Що зовсім поруч роздирає навпіл блиск,
Лякаю поглядом самотності години,
Які з грозою так надовго затяглись.
Затерплі краплі на поблідлих скронях,
Незаймано занозою болять на склі,
Мабуть цей дощ, його бажання поневолить,
Вже вдосталь зустрічей розмив мені...