І лагідна ніч нас пітьмою сповИла,
Сипнувши сріблястих зірок із ковша,
В ласкавих обіймах твоїх я тремтіла,
І повнилась щастям й любов'ю душа.
Лиш степ навкруги, ми і наше кохання,
Та ще зорепад осяйний струменить
На це незабутнє врочисте вінчання,
Навіки карбуючи в пам'ять сю мить.
Пізніше в житті усього випадало:
Кипіло, шторміло, здавалось - кінець!
Та раптом з громаддя образ випливало
Те диво єднання двох наших сердець.
І всіх негараздів і сварок навАли
Ставали дрібними й мілкими нарАз,
Ми знову любили, ми знову кохали,
І сипались зорі в долоні до нас.