Летіти сам до себе за собою,
де неба зважено на дев`ять грамів,
русло війни всихає після бою,
бійниці – гнізда, та нелюдно в храмі.
А храм той розпускається габою,
він пахне дзвоном, золотиться в банях,
бо те, що на іконах – не з тобою,
воно в тобі, нажите та без рами.
Душа відкрита, наче похоронка,
слова до словника летять німіти
та словенят відгодувати звуком.
Де перепонам барабанним тонко,
межа проходить між мовчу та світом,
сонет, немов стріла в обіймах лука.
17 Липня 2009