ОСІНЬ
Вже гомін літа згас, осіння тиша,
Лиш неба синь і золото гаїв;
Завмерло все та навіть не колише
Пройдисвіт-вітер на ставу човнів.
На південь знов вертаються лелеки,
Як і завжди, збираючись у клин
Курличуть і летять вони далеко,
Нагадуючи нам про часу плин.
Плетуть своє мереживо на гіллі
Маленькі павуки-трудівники;
Це осінь йде – пора весільна
І стелять молодятам рушники.
В холодних ранках тішаться тумани,
Важкими росами вмиваються поля,
Додолу падає черговий лист багряний,
Цією ковдрою вкривається земля.
В дрімоту поринає ліс старечий,
Зітхають перед сном лани
Та зорями бентежить тихий вечір,
Торкаючись душевної струни.
Вже гомін літа згас, осіння тиша…