* * *
Мені хочеться впасти у небо,
Провалитись в його нескінченність.
«Неможливо» - так кажуть учені,
А можливого нам і не треба.
Ми візьмемось обоє за руки
І з розбігу стрибнемо у вітер.
Нам позаздрять ворони і круки,
Бо так високо їм не злетіти.
А тіла наші будуть лежати,
Нерухомо цілуючи осінь.
А у нас тільки Вічність і роси…
Як же хочеться в небі літати!
Я росою умиюся зранку,
Її запах все кличе до тебе.
Так проходить життя. У чеканні.
У чеканні падіння у небо.