Крізь наші струни тихе відлуння
Лине і стигне навік.
Липке повітря важко вхопити -
Марно кружляв білий сніг.
Крила стирчали, але все марно,
Ми вже сьогодні не ті,
Вічність не вічна, і все скінчиться,
Наше ім"я в пустоті.
Лиш з листопадом під зорепадом
Знов по домівці журба.
В небо злетіти, міцно вхопити,
Ми вже не зможем, пробач.
Крізь наші крила, уже безсилі,
Світло проходить бліде,
Янгол мій грішний, в рай утопічний
Шляху ніяк не знайде.
Щоб нам вернутись, треба забути,
Як стукотіли серця,
Коли твій погляд мій уподобав
Й дивились ми так до кінця.
Наша спокута, якщо і бути
Разом, то тільки життя.
Як цього мало, але між нами
Щось більше за небуття...