У вірних почестях немає крихти правди
І істина відвертості твоя
Знову спить. Знов дрімає. Залишає
Мій дім, Душу мою. Світ зізнань
Розкіш тих думок втамує спрагу
Очі в затуханні, - зізнаюсь.
Але я тут. І знов полон кохання
Знов я втрати самості боюсь.
Двічі я розпалював багаття
Двічі я приборкував вогонь
Я в мить хотів тобі про це сказати
Та мить так швидко сплинула сторонь.
Спокій тиші зачарує думи
Фантазії притихли. Але страх
Він розпалить знов чудне багаття
Знов емоції підпалять дах
Знов горить мій дім і весь палає
Кров бурлить вулканом в грізну ніч…!!!
Заспокой мене, моя бунтарко
Спокоєм лінійності свічі.
Триптих не позволених амбіцій
Вже втретє я інтригою живу
Та хто я, що я плачу як дівчисько?!
Хто, що я в зеркалі сміюсь
А на листі паперу десь літаю
З друзями по-своєму журю
А коли з тобою – я палаю
Відіймає простір простоту.
Та в ніч фінальну спросиш вітру сходу
Спросиш сонця пламені потік
Вони ж дарунком роблять твою вроду
Тим душу мою вразили навік…