Через вечір протягнута нитка життя,
Крізь хвилину, тоненьку, як вушко у голки.
От якби попалити зотлілі циновки,
І весь світ одягти у барвисті обновки,
Та нарешті прибрати усе до пуття.
За вікном знавісніло промчалися дні,
Не зіб’єшся з рахунку, бо кожен таврований,
Бо у кожному зміст потаємний захований,
Але погляд чомусь не ховаєш зацькований,
Порятунок далеко, на самому дні.