Дія 1.
(грає скрипка-дод.1)
Оповідач:
Прислухайтесь! Десь музика лунає!
Ледь чутно скрипка виграє мотив.
Нехай його іще ніхто не знає,
Адже із геніями часто так буває-
Талант не визнали, допоки геній жив.
Та тільки реквієм прощальний відлунає
І поз’їдаються з горохом пиріжки,
усі одразу мізкувати починають,
втирають сльози. Тяжко й голосно зітхають:
«Оце був геній! Чесне слово, мужики!»
Але давайте про трагедію забудем.
Творець живий, а значить поки все як слід.
А ось і він. Ми зараз все самі розсудим.
Як вміє майстер дарувати втіху людям,
Якщо лиш з глузду не зійде його сусід.
(входить гаврик зі скрипкою, позаду крадеться Кран)
Гаврик:
О, музико! О, сяйво у очах!
Ти зачіпаєш найніжніші серця струни!
Ти – матір Істини і ти – дитя Фортуни!
Тобі судилося лишитись у віках!
Кран(сердито):
Гей, Гаврик! Ти довів мене до сказу.
І день, і ніч я чую тільки скрипки звук.
Я зараз викину з вікна оту заразу!
Ще раз зіграєш – і тоді тобі каюк!
Гаврик:
Які слова! Яка брутальність!
Яка жорстка сентиментальність!
Мені тебе так шкода, Кране!
Бо лиш любителі стакану
Зуміють гідно оцінити
Твоє гарчання під гітару.
Змирися, друже! Ви – не пара!
А ми зі скрипкою – родина!
Вона моя любов єдина.
Кран:
Знайди собі дівчину, псих ненормальний!
По-твоєму, рок – це занадто брутально?
По-твоєму, рок для бомжів лиш годиться!
По-твоєму, рокери – злісні п’яниці?
Заїхать тобі б із розмаху по пиці!
Оповідач:
Почувши цю лайку за право на першість,
В кімнату навідалась дівчина Крана.
І так діловито на крісло обперись,
Обом музикантам сказала Мар’яна.
Мар’яна:
Знов сварка. А бійки ще й досі немає?
Кран:
Я саме цю прикрість збирався змінити…
Мар’яна:
Ну, звісно! Для тебе це легко зробити.
Всієї своєї ти сили й не знаєш!
Воно того варте? Скажи, Олексію!
Я, звісно, тебе зупиняти не смію.
Роби свою справу – бий Гаврику пику,
та знай. Що ти помилку робиш велику!
Кран:
Він рок ображати наважився, Мисю!
Я мушу віддячити…
Мар’яна:
Просто змирися.
Ходімо зі мною. Я маю новини.
Облиш цього Гаврика. Бідна дитина.
Нещасний в минулому був цвіркуном.
А ким був ти, Кране?
Гаврик(тихенько):
Напевно, слоном.
Оповідач:
На щастя, Кран останніх слів не зрозумів,
І, закотивши від кохання очі,
Побачивши Мар’яни стан дівочий,
на крилах пристрасті за нею полетів.
Дія 2.
(Гаврик сам)
Гаврик:
Безглуздий світ,
Бездарне бачення краси,
Спотворення уяв про вічне.
Та ж зрозумійте:
Музика – це щось космічне!
Це поклик серця,
Це розмова із душею!
Куди ж він пхається з гітарою своєю?
Hard-року місця у віках нема й не буде!
А ви зі мною згодні, люди?
Оповідач:
В пориві натхнення він руки
До стелі підняв.
І скрипку схопив.
І мелодія знову полилась.
І в мріях святих, щоб дівчата на нього молились,
Наш Гаврик шедеври безцінні
Складати почав.
(грає скрипка дод.2)
Дія 3.
Оповідач:
Творець живий!
Творець існує доти,
Допоки музика його в серцях людей звучить.
Які б круті не були долі повороти,
Та поєднання слова, звуку й ноти
Ніхто не в змозі розлучить.
Але залишимо пусті зітхання
І повернемось до реальності подій,
Адже лишилось не розкритим запитання:
Що за новину повідомила Мар’яна
Своєму Крану.
І чому він сам не свій.
(входить Кран і Мар’яна)
Мар’яна:
Скажи мені,ти Боба Марлю знаєш?
Кран:
Це Бога реггі то? Таке спитаєш!
Мар’яна:
Ой,та не марлі. Марлю! Він за рогом
Ще пиво продає. Ну що?
Кран:
Аааа, Бобрик? З дредами? Згадав!
Мар’яна:
Він каже: виступить з’явилась змога.
Вечірка буде. У підвалі. Ну то як?
Кран(протяжно):
Не знаааю…
Мар’яна:
Ну ж бо, любий!
Ти – талант від Бога!
Ти – король гітари!
Ти ж мастак!
Кран:
А Гаврик каже – ми з гітарою не пара!
Мар’яна:
Забудь про Гаврика!
Згадай про славу!
Про стадіони, що скандують: «Крана! Крана!»
Чи не про це ти мріяв?
Кран:
Ні, кохана.
Мене приваблює не слава, а свобода.
Свобода слів, ідей, смаків,
Свобода віри у богів,
Що повернуть величчя року!
Мар’яна:
Мета свята – з одного боку,
А з іншого – хіба не час
Самому взятися за діло?
Нести ідею в маси сміло, а не ховатися від мас!
Кран:
Усе це так, але повір, кохана –
Мої пісні не зрозуміють люди.
Мої пісні…
Мар’яна:
Твої пісні ніколи не забудуть!
І світ ще взнає Олексія Крана!
(звуки дісторшну)
Кран(впевненіше):
А ти мене, мабуть, переконала!
Нехай почує світ мої слова!
Я доведу – рок-музика жива!
…або помру від повного провалу.
Дзвони своєму Бобрику. Хай знає:
Кран не здається, не вступивши в бій!
І я сьогодні ж тренуватись починаю.
Тримайся, Гаврик! Я не здамся –
Хоч убий!
(входить Гаврик зі скрипкою)
Гаврик:
Мене хтось кликав,
Чи згадали ненароком?
Про щось шепочетесь?
Не люблю таємниць!
От капосні фанати року!
Плетете змову проти мене?
Кран(сердито):
Та закрийсь!
Чи ти нам треба, комашня зелена?
Вертайся в поле! От нестерпна саранча!
Мар’яна:
Спокійно, любий! Гаврику!
Наш Краник у суботу буде грати.
Вечірка у підвальнім клубі «Грати», чув?
Хоча…
Гаврик:
Та чув! Вже й не такий відсталий!
Там у відвідувачів різних хобі море.
Одне із них – гнилі кидати помідори
У музикантів, що погано грали.
Що ж, Олексію, успіху в дебюті!
Я уявляю, як від тебе буде тхнути!
Оповідач:
І Гаврик, ледь не ухопивши копняка,
Зухвало сміючись, утік з кімнати,
Та Кран його не кинувсь здоганяти,
Лиш показав стального кулака.
(звуки дісторшну)
Дія 4.
(входять Боб Марля і Кран)
Боб:
То що, Мар’яно? Кажеш, згоден
Твій бульдозер грати?
Мар’яна:
Та не бульдозер. Кран.
Пора б запам’ятати!
Боб:
Запам’ятаю, як покаже клас.
Ти знаєш: чимось шокувати нас
Не так-то й легко.
В «Гратах» публіка зухвала і розкута.
Їм вже такого довелося чути,
Що лиш один акорд лажово зазвучить,
До смерті можуть помідорами забить.
Мар’яна:
Веселі справи.
То о котрій Олексій мій буде грати?
Боб:
В суботу ввечері. Приблизно о дев’ятій.
Мар’яна:
Що ж… Буде гаряче!
Боб:
Він хоч гітару у руках тримає?
Мар’яна:
Та він із нею народився.
І спав, і їв, і навіть мився…
Боб:
Мене цікавить, чи він грає!
Мар’яна:
Ой, я уже й сама не знаю.
В консерваторію ж узяли…
Боб:
Та як же ви мене дістали!
Дивись, Мар’яно! Буде лажа-
Приб’ю обох! Я точно кажу!
Оповідач:
І тяжко зітхнувши,
Не рада, що з Бобом зв’язалась,
Мар’яна до Крана усе розказати подалась.
(траурний марш дод.3)
Дія 5.
(Кран сидить з гітарою і щось виграє. Входить щасливий Гаврик)
Оповідач:
Погляньте! Наш Гаврик як лампочка сяє!
Як нова копійка! З якого б це дива?
Але ж недаремно маестро щасливий!
Ну, Гаврик, розказуй!
Народ же чекає!
Гаврик:
О, Краник! Привіт. Вчиш домашнє завдання?
А ти знаєш ноти?
Оце здивування!
Кран:
Ще слово – й тебе зі стіни зішкрібатимуть місяць!
(входить Мар’яна)
Мар’яна:
Ти знов за своє?
Кран:
Мисю! Він мене бісить!
Готуюсь я, дурню! Концерт у суботу.
У клубі, забув?
Тобі ж Мися сказала!
Гаврик:
Знайди собі краще достойну роботу.
До мене наймайся! Замітати залу!
Мар’яна:
Лікуйся, цвіркун! В тебе хвора уява!
Гаврик:
Мар’янко! Ти вмієш заварювать каву?
Тебе секретаркою візьму до себе!
Кран:
В швидку подзвонити?
Гаврик:
Мовчи! Не до тебе!
Моя пропозиція й досі у силі!
Мар’яна:
Це точно не Гаврик! Його підмінили!
Кран:
Та Гаврик! Лиш голову вдарив добряче!
Кажи, в чому справа?
Гаврик:
Спокійно, юначе!
Стоїть перед вами світило майбутнє
Класичної музики!
Кран:
Ти чимось путнім не станеш ніколи!
Я точно це знаю.
Гаврик:
Я завтра в театрі прелюдію граю.
Нарешті старання мої оцінили
І власне творіння зіграть запросили.
Мій зоряний час наближається, друзі!
І визнаним геній буде по заслузі!
(звук скрипки дод.4)
Оповідач:
І голову задерши гордо вгору,
Пішов наш Гаврик. Розійдися, море!
Бо ж композитор,
Що відчує брак простору,
Не зможе вразити примхливих слухачів
Красою твору. Як би цього не схотів!
Кран:
Чудово! Завтра Гаврика чекає слава!
Театр, стоячи, аплодуватиме з годину.
Сльозу змахнувши, хтось тихенько крикне «браво»
І всі підтримають, і мов дитина,
Заплаче Гаврик, потопаючи у квітах,
Прийде додому, покладе на стіл листа.
Мовляв: ««Led Zeppelin» благали з ним зустрітись,
Тож не чекайте й підгодовуйте кота!»
А я помру, програвши битву із томатом.
Що ж… Хоч для Гаврика це буде святом.
Мар’яна:
Та досить вже себе без приводу картати!
Бери гітару в зуби і тренуйсь до поту.
І не забудь, коханий: завтра вже субота!
Почнеться виступ твій приблизно о дев’ятій!
І ще: «Led Zeppelin» давно розпались,
Тож не хвилюйсь: їм Гаврик точно ні до чого!
Кран:
У тому й річ: вони ж то знов зібрались.
Мар’яна:
В такому разі помолися Богу,
Щоб до театру завтра їх раптово не задуло.
Хоча, по правді кажучи, прикольно б було!
Оповідач:
А Кран ще більш пригніченим здавався.
Кивнув Мар’яні на прощання і затих.
Узяв гітару і з кімнати геть подався.
Втомився хлопець. Саме час на передих.
Дія 6.
Оповідач:
Тремтіть, герої,
Бо назад шляху немає!
Уже пробив суботній вирішальний час.
Вперед, до бою!
Нетерплячий люд чекає!
Ну, чим порадувати зможете ви нас?
Палають очі
І тремтять від страху руки.
Стискають пальці свій музичний інструмент.
І неохоче, у екстазі щастя й муки
На сцену Кран виходить і «Музика-бенд».
Кран:
Я дуже радий всіх вітати.
Вітати радий я усіх.
Я радий дуже…,загалом,
Я буду грати… Я зараз буду грати…
Оповідач:
Тим часом де-не-де вже чувся сміх.
(дикий сміх)
Кран:
Усе-усе! Я починаю.
Я зараз пісню заспіваю
Про те, як тяжко в світі жити
Усім, хто вміє рок любити
І у важкі хвилини смути
Зуміє правду осягнути
Про актуальність запитання:
Невже я граю тут востаннє?
Хтось з глядачів 1:
Таки востаннє, якщо рота не заткнеш.
Хтось з глядачів 2:
У мене руки вже сверблять від нетерплячки!
Хтось з глядачів 3:
Коли ти зараз же лабати не почнеш…
Усі разом:
…то поповзеш додому навкарачки!!
(дикий регіт)
Оповідач:
І зуби зціпивши,
І плюнувши зі злості у підлогу,
Благаючи терпіння в Бога,
Узяв акорда Кран,
І стіни задрижали,
І ось нарешті його пісня зазвучала.
(пісня дод. 5)
Дія 7.
Оповідач:
І лиш остання прозвучала нота,
Й ввімкнулось світло на десятки кіловат,
Коли хлопчині, ледь не втрапивши до рота,
По носі вдарив кимсь поцілений томат.
І полетіли помідори градом,
Немов гранати на ворожу сталь.
І Кран подумав:
Кран:
Ну які усе ж ви гади!
Оповідач:
І так йому себе раптово стало жаль!
Узяв гітару і зі сцени геть поплівся,
І проклинаючи той день, коли вродився,
Зібрав томатів що свіжіших штук із п’ять
Залити горе!
Треба ж чимось заїдать?
(похоронний марш на дісторшні)
Дія 8.
(Мар’яна і Кран)
Кран:
Мар’яно! Не втішай.
Мені ніщо не допоможе.
Невдаха я! Хіба не зрозуміло?
Мар’яна:
Боже!
Та ти ж послухай,
Що просили передати:
У тебе все чудово вийшло грати,
І пісню заспівав прекрасно…
Кран:
А помідори замість квітів. Значить?
Ясно!
Мар’яна:
Якщо серйозно…-
Можна й так сказати.
Згадай: що дивного було в томатах?
Кран:
Що дивного?
Вони мені у голову летіли!
Мене убити помідорами хотіли!
Якщо так люди проявляють інтерес,
Тоді я ставлю на кар’єрі товстий хрест!
Піду до Гаврика, влаштуюсь на роботу.
Він дійсно геній, а я так – голота!
Мар’яна:
Яка голота? Де ти слів таких набрався?
На що тобі той Гаврик здався?
А про томати я тобі не пояснила:
У тебе ж овочі-то не гнилі летіли!
Кран:
Ура!! Ура!!
Ти мене втішила, кохана!
Тепер усім навколо я хвалитись стану
Про першосортну якість помідор,
Що моя фізія відвідала!
Мар’яна:
Фурор! Фурор вчинив ти в клубі! Не поразку!
Послухай мене, Кранику!
Будь ласка!
У наш-то час, коли піднялись ціни всюди,
Ці небагаті, безробітні люди
Купують свіжі. Дорогі томати,
Аби для сміху, ти гадаєш,
Покидати?
І Боб сказав, що дуже рідко так буває,
Коли на сцену свіжі овочі жбурляють.
Така от публіка у нас неординарна!
Тож знай, мій Кранику:
Ти точно не бездарний!
Оповідач:
І посміхнувся Олексій ласкаво,
До себе притискаючи Мар’яну,
А та лише поглянула лукаво,
Та більш нічого не сказала Крану.
Дія 9.
(Мар’яна і Боб)
Боб:
Ну що? Ти все сказала так,
Як я порадив?
Мар’яна:
Та все, але, здається, Кран не дуже радий.
Напевно, не повірив в цю безглузду казку.
Боб:
Та головне, аби не сприйняв за поразку
Він цей злощасний виступ в «Гратах».
Мар’яна:
Та там лиш тільки мавпам можна грати,
Бо глядачі собі подібних зрозуміють
І у братів й сестер жбурлятись не посміють.
Ой, Бобе – Бобе! Що робити?
Як тут бути?
Як Крану цю ганьбу забути?
І не зламатись, не зневіритись в собі!
Боб:
Та якось буде.
Мар’яна:
Знаєш…дякую тобі!
За те, що нас не вбив, як обіцявся.
Боб:
Усе нормально. Я же ж бачив:
Кран старався!
Він грав чудово,
Тільки щось йому бракує.
Чогось немає! Хай він помізкує.
В його творіннях самобутності замало.
Ну, загалом, пісні годяться для вокзалу.
Немає шарму і, можливо, класицизму.
Мар’яна:
Ти що! Для Крана класицизм на кшталт нацизму!
До речі, Бобрик, щось на тебе це не схоже.
Яка ще класика? Ти хворий?
(грає скрипка дод.6)
Боб:
Може! Я захворів, коли іще малим, бувало,
Мене матуся волокла до кінозалу.
Там транслювалися симфонії й кантати,
І у оркестрі на фаготі грав мій тато.
Я тата міг лиш на екрані бачить…
Матуся й досі його згадуючи, плаче.
Мар’яна:
Я співчуваю, Бобрик!
Він давно помер?
(музика переривається)
Боб:
Та десь у Англії знайшов собі мадаму,
Молодшу і за мене, і за маму.
Тепер він, кажуть, сер.
Хоча у тому, що він сер,
Я впевнився давно.
Він повний сер! Коротше кажучи…
Мар’яна:
Но-но! Давай забудемо на мить
Про кінозалу.
Я бачу, класики наслухавсь ти чимало.
Боб:
Ти передай своєму хлопцю, щоб зумів
Не розважати, а вражати слухачів.
І не кажи нікому про мої уподобання,
Інакше знай, що ми спілкуємось востаннє!
Мар’яна:
Я з таємницею твоєю
У могилу ляжу.
І навіть якщо будуть катувати,
Й голки під нігті запихати,
Нікому і ніколи не розкажу!
Клянусь! Клянусь! Клянусь!
Оповідач:
В думках Мар’яни зажеврілася надія
І геніальний план вродився в голові,
Й якщо усі при цьому лишуться живі,
Вона задумане вчинить зуміє.
Ой, що це буде? Я уже боюсь!
Дія 10.
(за столом сидить Гаврик і ледь не плаче)
Гаврик:
Чому цей світ такий жорстокий,
Несправедливий і потворний,
Чому лиш той, хто більш проворний,
Але не більш талановитий,
В багатстві й славі буде жити,
А я – маестро одинокий,
Назад повзу в свою убогу
Нору. Ой, ні немає Бога!
Немає правди на Землі!
Є лиш хабарники гнилі.
(заходить Кран напідпитку з пляшкою)
Кран:
Хіба не маєш ти вже десь на Гондурасі
Давати концерти, виступати соло,
І неосвітченій музично масі
Відкрити імені себе скрипкову школу?
Гаврик:
А ти у «Гратах», кажуть, високо піднявся!
Так спритно від томатів ухилявся.
Кран:що ж визай, Гаврику, що ми таки невдахи.
Не стати нам ні Блекмером, ні Бахом,
Гаврик:
Ні Хендріксом, ні Паганіні, ні Бітлом…
Кран:
Такий в житті, коротше кажучи, облом,
Що я закину десь подалі цю гітару.
Ти був правий! Вона таки мені непара!
Гаврик:
Ех, Олексію! А про мене що казати?
Усе життя я знав одне заняття – грати!
А в результаті неосвітчені пани
Мені сказали: «Вам бракує новизни».
Я народився не в свою епоху, Кране!
І визнаним, нажаль, уже не стану.
(Кран дає Гаврику пляшку)
Кран:
На! Краще випий, стрибунець!
Обмиємо початок і кінець
Великої кар’ери музикантів.
Що ж…21 вік – не для талантів!
(обіймаючись, співають дод.6)
Разом:
Нема правди, люди!
Все за гроші всюди.
Не продам їм душу!
Краще ся задушу.
Мар’яна:
Це хто тут кого вже душити зібрався?
Ви п’яні, чи що?
Кран(до Гаврика):
Ц-ц, цвіркун. Я попався.
(до Мар’яни):
Кохана! Ми з Гавриком
Просто святкуєм помилку
Своєї появи на світі.
Ну, випили трохи…
Мар’яна:
Їй Богу, як діти!
Хоча по одинці ви дійсно пропащі.
Ану підіймайтесь!
Ходімо, ледащі.
Я зроблю із вас іще справжніх зірок.
А ваші поразки – то гарний урок.
Що хочте кажіть і мене проклинайте,
Та класику з роком усе ж поєднайте!
Кран і Гаврик:
Що – що ти сказала?
Кран:
Чи ми не розчули?
Мар’яна:
А чим закінчилось усе, ви забули?
(до Гаврика):
Тобі новизни, говорили, бракує!
(до Крана):
А в тебе без класики пісня пустує.
Ану ж подивіться ви правді у очі!
Хіба не цього наша публіка хоче?
Кран:
Ідея у принципі-то й непогана…
Гаврик:
Та я ні за які мільйони не стану
Паплюжити скрипку, обрізувать крила прекрасному!
Бачте, чого захотіли?
Мені затуманили мізки вином
І все. Давай, Гаврик! Показуй кіно!
Забудь про класичне, hard-року врубай!
А ще для ефекту…хайром матляй!
Мар’яна:
Яким ще хай ром? Це по-іншому зветься!
Послухай сюди. Як до цього ведеться,
То йди, закривайся в кімнаті від світу
І далі продовжуй для себе творити!
Концерт в сі-бемолі для стін і для молі!!
Тікай, біжи, ховайся в свій барліг,
Бо ж боягузом бути – то не гріх!
Забудь про славу, про здійсненність мрій.
Світило музики класичної?!
ТЮХТІЙ!!
Оповідач:
І не на жарт розлютувалася дівчина,
І Гаврика попнувши в спину,
Взялась виштовхувать його чимдуж з кімнати,
Та Гаврик випалив, мов черга з автомату.
Гаврик:
Хай бачить Бог, які я
Мушу витерпіть знущання,
Щоб честь і гідність вберегти святого.
Хай бачить небо, що не прагну я нічого:
Ні слави,
Ні багатства, ні признання!
Аби класичне лиш незайманим лишалось
Й вам, музохульники, на розіп’яття не дісталось.
Дія 11.
Оповідач:
Увага! Увага! Увага!
Натужно дрижить барабан!
Вам добре знайомі, всесвітньо відомі,
Для вас грають Гаврик і Кран.
Давно вже вони здивували
Усіх іменитих музик,
Адже для народу заграли у стилі новім
«Hard-класік».
( дод.7)
Епілог
Оповідач:
Коли усе поставить
На свої місця,
Тоді історія не матиме кінця.
Й щасливо житимуть
Й митці, і музиканти,
І будуть визнані
І генії, й таланти.
Повірте в себе, і тоді повірять люди,
Що неодмінно з вас щось путнє буде.
Якщо ж колись в житті
Нестерпно важко стане,
Згадайте п’єсу,
Гаврика і Крана,
І Боба Марлю, і Мар’яну,
Й вдихнувши повні груди позитиву,
Скажіть тихенько:
«Я усе-таки щасливий!»