Сонет, немов стріла в обіймах лука,
а тятива натягнута уперто.
Як вістря вогняне улучить звуком –
на ґноті слова сонця вже не стерти.
Цей спалах крику, родженого в муках,
заплетений вузлами кіпу* мертво.
Я прикладаю, де плететься, руку,
а ти відчуй, неначе ню*, відвертість.
Бо кожен вузол – то тепе* і кода,
тепер і потім, та оліфа хвилі.
І ми одні з тобою, апріорі
знаходимо до серця Бога коди.
Він, як у Матрицю, заходить в тіло
аби розсіяти душею зорі.
6 Серпня 2009
*кіпу - вузликове письмо
*ню - оголена натура
*тепе - горб зі залишків давніх будівель