Я стою на гострій скелі…
Чиєсь вікно, а в ньому очі неба.
Твої слова – то дощ, то вітер,
то примарна святість…
Я намагаюсь відірвати комірець,
Але ти кажеш, наче
в порожнечу: «Не треба!
Перо жар-птиці – ось почуттів взірець!»
Суха троянда
на вікні – війні кінець.
І ти стоїш на гострій скелі,
А під нею море сліз,
Але це не мої!
А може вірність неба
Нам заспіває та не дозволить
упасти?
І лише вітер з моря кохання приніс.
Червона троянда на вікні – початок війни
двох сердець,
А море під скелею – не наших почуттів
взірець.
Я знаю, ти зможеш мене розбудити,
Жбурляючи зірки
в моє вікно, -
Їх на небі багато все одно!