Той поцілунок був, звичайно, зайвим.
Якби не він, то й серце б не тремтіло.
Бо вечір розкладав свічки і карти
У секс-набір типового стандарту
Так звикло, натреновано-уміло,
що душу позоставив поза тілом.
Той поцілунок був, звичайно, зайвим.
І зайвим був той погляд. Цілковито.
Ми ж не на те досвідчено-дорослі,
аби простих речей не розуміти!
Чого тремтіть, мов заєць на морозі?
Оповіли б поезію у прозі
і, три подачі розігравши вміло,
переплели два досконалі тіла.
У міру стогін. Вищий бал за соло.
Димінуендо. Браво! Охололо.
Подача – пас, подача – пас – відбито.
Та зайвим був той погляд. Цілковито.
Полковнику, ми так не домовлялись.
І спершу не таким усе здавалось,
а дотики, зітхання, поцілунки
ведуть ваш полк в невірному керунку!
Бо погляди – неначе випадкові –
то арії із опери любові.
Це зайве. Безперечно. Цілковито.
Мій телефон?
Навіщо вам?
Дзвонити?