ТВОРИ СЕБЯ ЛЮБОВЬЮ
Ми творимо себе наосліп, хто як зуміє –
Чи може вийде Храм, чи просто тіло,
а в когось лиш труна.
Отак по лезу сковзимо між небом і Землею.
Роз’їдені ми благами, урчання шлунку чуємо,
а де ж душі струна!?
Але ж без нашій участі і Сонечко зійде, і піде сніг,
То ж музика природи не підвладна тим «гниючим» язикам,
Що плескають «замудрі» віщування, чи валять з ніг
На ринзі – ристалища життя, даючи волю кулакам.
Їх сила, химерна та злодійна, у Всесвіта не здвине колесо.
Лавина плазми, що гряде,
змете своєю чистотою фізичнії «світлиці».
Молись не в склепі кам’яному, чи в м'язовому,
а в особистому соборі життя свого.
Молитва – любов безмежна, то нитка до Духа вищого,
то взлет зорі – Орлиці!