Ти мене не впізнав?
Але ж то була я! –
Теплий промінь весняного сонця,
Чиста тала вода, вишні цвіт, що буя
У садку біля твого віконця.
Ти мене не впізнав.
Але ж це була я –
Дикий пломінь купальської ночі,
Коли блідне зоря, коли щоки горять,
І палають схвильовані очі!..
Знов мене не впізнав?
Я – в степу небокрай,
Ковила, що за вітром схилилась.
Доспівала пісні відлітаючих зграй
І туманом на землю спустилась…
Не впізнав, не впізнав…
І надії нема,
Що помітиш мене і зрадієш.
Та й навіщо тепер – я вже сива зима,
І коханням мене не зігрієш.