Мого мовчання вись високовольтна.
Твого жадання вольтова дуга.
І зорепад надій чисельник доль на
Знаменник знань розділить – і нехай.
Нехай стече, і вичахне, і згасне
Минуще, і мінливе, і манке.
Ніколи щастя не буває вчасним.
І в осаді залишиться гірке,
Гірке, мов кава, і густе, мов відчай,
Карбоване із криги і вогню
Твоє святе і суєтне обличчя,
І те випадком кинуте «Люблю!»
І все – неправда, все манке й мінливе,
Немов Хорол, і верби край води…
Бо справжнє – то завжди небесне диво.
О, ті дива! Господь не доведи!
8.08.09