Київ осінній, мов пізнє кохання,
Щирості щемом по вінця п'янкий.
"Бабине літо", ніжність прощальна,
Сонет ностальгічний, прозоро-сумний.
Лагідне сонце, затишок храмів...
Душу бентежить дзвонів прибій.
День перевитий таїнством чарів,
Ніч зорепадна, як сон осяйний.
Осінь-красуня блукає стежками,
Стеле під ноги листу бурштин.
Лине над містом дитинства казками
Далекий, тужливий журавочок клин.
Вітер-пустун причаївся на схилах,
Шепочуться хмари в бездонні небес...
Київ осінній - затишний і милий,
В пам'яті серця знову воскрес.