Десь під небом чи землею
Рветься серце на шматки,
Тільки вже не завмирає
З ніжним дотиком руки.
Я безмежністю споїла
Свої змучені вірші,
Тільки плакати не сила,
Як зазимно на душі.
Після несмаку і бруду,
Що ти склав на терези,
У приреченість солодку
Не ступають два рази.
Зблідла тінь твоєї мрії
У тенетах самоти.
Як ся маєш? Чому віриш?
Чи не віриш більше ти?
Спогад твій застиг і тане,
Як у склянці битий лід,
Невідчутний, незів’ялий,
Наче в паморозі ґліт.
Крижаний байдужий ранок
Студить душу до країв,
Пізня осінь лиже рани
Незагоєні твої.
Скільки біль розбив дощенту,
Під ногами - брудний сніг,
Світла туга розчинилась
В синім мареві доріг.
І давно вже щем перонів
Не стискає почуття,
Тільки біль постука в скроні –
Невигойний, як життя.
А колись єдиний погляд
Цілий всесвіт зігрівав,
Ми допили невимовність,
Ми застигли у словах.
Я ще дихаю і мрію,
Досі бачу тебе в снах,
Тільки все, що має назву,
Ввік застигне в іменах....