З мене досить. Не буде нічого.
Лише мрії. Та все. Той же шлях.
Тільки зілля – хмільного, гіркого…
Ну а після – лиш попiл в руцях,
Щоб не чути вже щодо кохання,
Що повз мого проходить серця.
І нічого: ні сліз, ні прохання.
Важкий шлях цей не має кінця.
Щодо тебе... Дим сизий як правда,
І вона невблаганна, повір.
Та, крім того, все було, як завжди...
І, як завжди, є вихід – крізь двір.
Нам залишилось лиш до світання
Дочекати. А потім – шляхи.
Мабуть, ти – моя радість остання.
І тому обидва ми – глухі,
Що не чуєм, як музика грає,
Так, ті пісні – з самого серця!
І, здається мені, що (хто знає!) –
Ця дорога не має кінця...