Перевод с укаринского стихотворения Татьяны Левицкой
"Запрошення" http://www.stihi.ru/2009/05/27/4498
С подругами невеста селение обходит.
Всех приглашая чинно, заходит в каждый дом.
Словами, что от сердца девичьего исходят:
«Родители просили за свадебный к нам стол».
А в неказистой хатке их тётка проживает,
Святошей нелюдимой в селенье нарекли.
«Гостям откройте двери! - невеста к ней взывает. -
Добра и мира дому! Мы приглашать пришли!..
Так почему же слезы печалят Ваши очи,
Когда такая радость – я под венец иду?!»
«Сорви в саду, невеста, цвет белый абрикоса,
Сплети себе веночек – он так тебе к лицу!»
«Вы приходите, тетя! Ведь это ж моя свадьба!
Родители просили, Вам кланяюсь и я!»
«На свадьбу зовёшь, дочка. А надо меня гнать бы!
Ведь я, на свет родивши, оставила тебя!»
ЗАПРОШЕННЯ
Татьяна Левицкая
Із дружками дівчина селище обходить.
Із чинним привітанням входить в кожний двір.
Одну й ту ж саму мову весело заводить:
"Просили батько й мати за весільний стіл."
В облущеній хатині тітка проживає.
Цнотливою святою люди нарекли.
- Гей, відчиняйте двері, - дівчина гукає. -
Добридень цьому дому! Ми до Вас прийшли!
Чому сльоза печалі Ваші очі сліпне,
Коли така щаслива йду я до вінця.
- В садочку абрикоса глазурово квітне,
Вплети собі у косу - буде до лиця.
- А чи прийдете, тітко, на моє весілля,
Просили батько й мати, кланяюсь і я.
- Зреклась від тебе, доню, ще у породіллі,
Тобою завше милуватимусь здаля.