Колись ревіли гармати, а тепер говоримо ми!
Колись гармати гомоніли своєчергово
бо ж люди словом не володіли тими часами
й червона кров текла, малюючи трави зелені;
під гаслом страху покоряля право людини.
- Така була законна дія... І то було віками!..
Співав Тарас у своїм творі як було колись в Україні
-- тоді гармати ревіли, а запорожці панували...
Добували собі славу, та славу яка мала волю
що навіть могили високі не покрили їхню почесть
й аж досі говорить, про славу минулу, широкому полю...
Було колись -- ревіли гармати! Може й гомоніли
пісеньку щоб спати, у своїх бідних хатинках,
прості люди та й мала дитинка, спокійно уміли...
Ось так було колись в Україні -- були люди,
й чорна хмара з-за Лиману небо закривала
тоді коли дівчина, під калиною, свого милого чекала.
А тепер усе іначе. Не гармати, а люди говорять
-- свої думи висловляють і слуханими бути хочать!
Козаків немає щоб їм довірятись. Тепер сила є в народі
-- депутатський його устрій. Голос виборчий це воля...
Не втрачаймо його надаремо — він є сила і є вільність!
Бренить слово немов шпага, а його-ж слухають всі
і сильніше, чим будь який кулемет вогненний,
воно розбиває всі яремні кайдани та пута неправди
-- показує не могутність та безсилля глумної брехні.
Слухай уважно з ким розмовляєш — щоб не був пошкодений ти!..
Колись ревіли гармати, а тепер говоримо ми!
Маєм голос збудувати, скасувати а також і подолати
все що для нас невигодно і що не бажаємо вже ми...
Часи нові настали -- люди світ новий побудували...
Ото-ж живімо в нових мріях, в новім устрії землі!..
4 вересня 2007 р.