Червона калина
Козаченки заспівали іще одну пісню
й подалися долиною шукати калину;
що зхилилась з-за під вагу листя свого
-- спочивати, на траві зеленій, аж до дня якогось...
В переді Богдан Хмельницький,
та шляхтич Іван Виговський,
також син Богдана — Юрій Хмельницький,
та Павло Тетеря правобережний;
Іван Брюховецький з лівобережжя,
Степан Опара з правобережжя,
Петро Дорошенко правобережний козак з Чегерину;
Суховенко p кошового роду,
Демян Многогрішний лівобержного сходу,
й Михайло Ханенко правобережного броду,
та й Іван Самойлович з лівобережного плоду;
Іван Мазепа Степанавич, також Скоропадський;
Пилип Орлик діяспорний українець градський,
Павло Полобуток бувший полковник і наказний,
Данило Апостол та й Кирило Розумовський.
Ось такі сини козацькі будували нашу Україну
-- одні вірні в своїй праці, а другі лиш дали її руїну,
збунтували аж до смерти, та зовсім не подолали,
малоросів долю, зганьбували немовби червону калину.
Розпрягали свої коні в степових просторах,
грались шаблями, дівчат розважали; ніби діти
воротились кругом себе -- все було радіти...
Куріні їхні оселі, разом отаманові давали звіти.
Курінна козацька рада -- ось така була їх влада.
Та й шукали калиноньку що погнулася додолу
-- посумніла, свій корінь засушила, воліти не вміла...
Червона калино підніми свої галуззя, зацвіти іще раз
-- нехай ягоди пахливі соловейка до себе притягнуть
щоб гніздо собі він збудував на твоїй вершині...
Козаченки заспівали іще одну пісню
й подалися долиною шукати калину...
9 вересень 2007 р.