Перевод стихотворения Леси Украинки (1871-1913)
I
Когда в любимые смотрю глубОко очи,
в душе горят зарницы южной ночи,
в душе цветы и звёзды золотые,
а на устах слова, но всё простые,
и всё не те, что грёза шепчет мне,
когда лежу я ночью в полусне.
Тех слов нет, видно, ни в одном из языков,
но целый мир живёт в любом из слов,
смеюсь и плачу, трепещу и млею,
но только вслух сказать их не умею…
II
О, если бы добыть мне струн живых,
и если б мне талант - играть на них,
я б песню громкую на струнах тех играла,
пускай бы клады все она собрала,
те клады, что лежат в душе на дне,
те клады, неизвестные и мне,
мечтается, что так они ценимы,
как те слова, что вслух неизъяснимы.
III
Когда бы красками я всеми обладала,
то я б на краску краску налагала,
живописала б щедрым самоцветом,
так, как и солнышко пречистым летом,
красноречивые бы досказали руки,
что досказать не одолели звуки,
и знал бы ты, чтО есть в душе моей…
Ох, слов, струн, красок не хватает ей…
И то, что в ней цветёт таинственной весною,
боюсь, умрёт, погибнет враз со мною.
Оригинал
I
Коли дивлюсь глибоко в любі очі,
в душі цвітуть якісь квітки урочі,
в душі квітки і зорі золотії,
а на устах слова, але не тії,
усе не ті, що мріються мені,
коли вночі лежу я у півсні.
Либонь, тих слів немає в жодній мові,
та цілий світ живе у кожнім слові,
і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,
та вголос слів тих вимовить не вмію…
II
Якби мені достати струн живих,
якби той хист мені, щоб грать на них,
потужну пісню я б на струнах грала,
нехай би скарби всі вона зібрала,
ті скарби, що лежать в душі на дні,
ті скарби, що й для мене таємні,
та мріється, що так вони коштовні,
як ті слова, що вголос невимовні.
III
Якби я всіма барвами владала,
то я б на барву барву накладала
і малювала б щирим самоцвітом,
отак, як сонечко пречисте літом,
домовили б проречистії руки,
чого домовить не здолали гуки,
і знав би ти, що є в душі моїй…
Ох, барв, і струн, і слів бракує їй…
І те, що в ній цвіте весною таємною,
либонь, умре, загине враз зо мною.
1904.